Читать книгу Жінкам на кораблі не місце онлайн

– Ви вже в аеропорту…? – більше стверджував, ніж запитував малознайомий голос з італійським акцентом.

– Що?

– У вас літак на восьму тридцять, ви вже реєстрацію пройшли?

Я намагаюсь зосередити затуманений залишками чотирьохгодинного сну погляд на екрані, вже передбачаючи, що побачу. Сьома п’ятдесят ранку. І я в повному…

– …в готелі. Мені навіть квитки не надіслали.

Нескінченно довгі секунди і тягуча темна мовчанка витікає з динаміка мого телефону. Навіть мурашки, що струнким маршем пройшлися по моєму хребту, вже повмирали від психологічної перенапруги.

– Очевидно, мені ще тільки доведеться насолодитися видами Лондона, – видавши натягнутий смішок, хоч якось заповнюю тишу.

– Збирайтесь і якомога швидше до аеропорту. Я надішлю новий квиток.

Лондонський автобус прорізає квартали однакових у своїй педантичній упорядкованості вуличок, коли мене наздогнав е-мейл. Благослови, Господи, безоплатний роумінг.  «Твій квиток. Лондон/Хітроу – Нью-Йорк/JFK. 09:50». Дивлюсь на годинник. Бляяяя! Звичайно ж, мій автобус прямує  не до того терміналу. Доводиться виходити біля чергового «Hilton» і шукати таксі.

…Термінал. Біжу по білому мармуровому покриттю, що віддзеркалює проміння ранкового сонця. Річки людей уже звично течуть навколо, їх тиснява і шум створюють своєрідну симфонію. Вдихаю запах кави та парфумерії, що змішується з ароматом чорного лаку на полірованих поверхнях. І все це лише для того, щоб о 08:50 ранку по гринвічському меридіану, коли чергове приємне обличчя з найфальшивішою посмішкою у світі й найстереотипнішим британським акцентом  познущається наді мною своїм «I am sooo sorry, but your gate is already closed» і відправило мене знову у Лондон на одному Богу відомий термін.

Хоча… щодо Бога я не можу бути впевнений. Не думаю, що він має якесь відношення до британських авіаліній або круїзних кампаній. Враховуючи власний досвід, я більше схильний вірити, що підпорядковуються вони зовсім іншому хлопцю.

Так чи інакше, вже другий день стовбичу в Лондоні і не те щоб мені є на що скаржитися, все-таки далеко не найгірше місце, аби провести декілька зайвих днів. Проте сьогодні корабель відпливає від Нью-Йорка і якщо на нього не потраплю, то що робити далі – не маю ні найменшої здогадки. Благо, заворушились щупальця  гігантського адміністративного монстра під назвою CREW TRAVEL DEPARTMENT. У кращих традиціях лавкрафтівських жахів мені доводиться лише спостерігати наслідки його існування: десятки повідомлень, незнайомих імен та складних граматичних конструкцій, які, в підсумку, сухою офіціозною англійською промовляли одне й те саме: «We are working on it. Please, wait for further instructions».