Читать книгу Жінкам на кораблі не місце онлайн

Я зібрав усіх і підлаштував все так, аби моя подруга зʼявилася на цю «інтервенцію». Вона ввійшла в кімнату і ввімкнула світло.

– Блядь!– від несподіванки зойкнула вона, і перевівши подих, додала: – Що тут, чорт забирай, відбувається?

– А ти не бачиш? Ми проводимо інтервенцію.

– Що проводиш?

– Не я, а ми. Чому ти ігноруєш інших?

– Ігнорую? – повільно повторила вона і обвела поглядом кожного присутнього в кімнаті. – Може досить? Пішли краще у вилазку вже.

– Почекай,  з цим треба щось робити. Це питання нашого виживання як групи.

Дівчина втупила свій погляд в мене, наче знову побачила вперше. В уповільненій зйомці я дивився, як розширились її очі, як губи викривились в подобі усмішки. Простір величезної зали до верхів заповнився її істеричним хохотом.

– Ти серйозно? Як можна бути таким сліпим? Подивись ти вже на них! Заглянь в обличчя своїм дорогим друзям!

Вона схопила ніж і жбурнула його. Менш ніж за секунду він пролетів через кімнату і ввійшов у очницю жінки, що сиділа поруч мене. Пройшовши крізь голову, він акуратно виглянув з її потилиці.

Мій подих перехопило. Не вистачало повітря, аби навіть закричати.

– Подивись на неї! – продовжувала моя супутниця, підійшовши ближче. Вона мʼяко провела холодною долонею по щоці і різко повернула мою голову в бік нещасної. Вона очевидно була мертва.

Чому ж інші нічого не роблять? Чому не стараються допомогти? Зупинити її? Та хоча б просто втекти?

І тут я почав помічати… Шкіра… сірі шматки гнилої шкіри нещасної звисали з поблискуючого білизною черепа.

– Як?

– Тепер розумієш? – відпустила мою голову супутниця, провівши рукою по моєму волоссю, наче пестячи домашню тваринку. – І він мені інтервенцію думає влаштовувати! Ух ти мій дорогий псих!

– Як ти це зробила?

– Ти псих, а не ідіот, не прикидайся – все ти вже повинен зрозуміти.

– Давно вони… такі?

– Вони завжди такими були, мій милий.

– То це не ти зробила?

– Про що ти, мій милий? Не можна вбити те, чого не існує.

Не розуміючи, про що вона, я оглянувся на тіла позаду мене. Ні компаньйонів, ні жінки з пробитою головою – тільки я і моя подруга у великій білій кімнаті.